Комарно-місто Городоцького району розташоване в південно-західній частині Львівської області в Городоцько-Комарнівській увалистій рівнині на березі річки Верещиця(притоки Дністра). Віддаль до райцентру 20 км , до Львова 45 км, до залізничної станції 4 км. Місту належить 3778 гектарів землі, в тому числі територія міста становить 732 гектари.

 

   Пам'ятники історії та архітектури міста: костел, один з кращих творів пізнього ренесансу, з елементами стилю барокко(1657 рік); придорожній пам'ятник - фігура з написом латиною "моє життя - твоя смерть" (XVII ст.); рови і вали в західній частині міста, насипані для оборони від турків, татар і шведів(ХVІ-ХVII); Меморіальна дошка на честь гайдамаків, страчених поляками в 1968 році; Михайлівська церква та дзвіниця (1756 рік); пам'ятник борцям за волю Украйни біля церкви св. Михаїла; символічна могила борцям за волю України біля церкви св. Петра і Павла (знищена більшовиками в 1939році); пам'ятник на цвинтарі жертвам замордованими 26 червня 1941 року. На жаль, з вини вини можновладців перетворено в руїни палац Лянцкоронських—пам'ятку архітектури кінця XIX ст.

    

    Територія міста була заселена здавна, про що свідчать археологічні розкопки, проведені в 1936 році, в ході яких в урочищі Діброва біля фігури були знайдені пам'ятки кам'яної доби (кінець III тисячоліття до н.е.) шліфована кам'яна сокира, молот-сокира з отвором та урна з кістками. Кам'яні знаряддя праці (крем'яні сокирки) були виявлені в урочищі "Березняк". Тоді ж були розкопані два поховання. В одній з могил лежав небіжчик, біля якого були; глиняна куляста посудина з відтисками шнурка (шнурова кераміка), кам'яна сокира і кістяне шило. В другій могилі були виявлені людські кістки, дрібні черепки з глиняного посуду і кам'яна шкребачка. Напередодні другої світової війни в річці Верещиця біля Комарна місцеві рибалки знайшли бойову сокиру княжої доби.

    

    Постійне поселення на території міста виникло орієнтовно в XII - XIII ст., коли ці землі входили до складу Звенигородського удільного князівства. Поселення в літописах не згадується, але є опис цих місцевостей старогрецьким істориком Геродотом, який стверджує, що Дністер випливає звеликого озера, яке правдоподібно тягнулося аж від Самбора. Назва міста очевидно пов'язана з тим, що в давнину ця місцевість була дуже заболоченою і над нею кишіли комарі.

 

    Річка Верещиця була в ті часи повноводною і служила сполучною ланкою між басейнами Західного Бугу і Дністра, а взимку використовувалася для санних перевезень.

 

    Давнє Комарно із замком та оселями знаходилося на Лисій горів аж до 1240 року, коли було вщент зруйноване татарською ордою хана Батия. І тільки після цього нашестя почало забудовуватися сучасне місто, яке розташовувалося посеред острова, що утворився з нанесеного водами намулу. Поселення було обнесене валами і ровами, з двома брамами і оборонними баштами від східної і західної сторін. Одним з перших власників Комарна був боярин Митко Друцький.

 

    В 1349 році Комарно в складі галицької землі захопили польські феодали, після чого адміністративно належало до Руського воєводства, 15 серпня 1473 року одержавши магдебурзьке право, набуло статусу міста. Про це свідчить текст королівської грамоти: "Ми, Станіслав із Ходеча, Намісник Руської землі, генеральний возний Подільський, Староста Галицький і Теребовлянський свідчимо змістом цієї грамоти... Бажаючи зробити кращі умови для нашого дідича села Комарно, зі згоди та бажання Ясновельможного Короля та Пана Казимира. Це наше село Комарно з з руського права переводимо на магдебурське право і робимо містом... Щоб люди обох статей до цього швидше призвичаїлися і жили багатше. Крім того, надаємо та закріпляємо вказаному містові Комарно 50 ланів. На свідчення вірності цієї грамоти підвішуємо нашу печатку. Дано у Львові найближчої неділі до свята Вознесіння Прісно діви Марії".

 

    В цьому ж році польські магнати побудували в Комарні замок і дерев'яний костел, який став осередком поширення католицизму в місті і навколишніх селах.

 

    Одержавши магдебурське право, Комарно залишалося порівняно невеликим містечком, в якому в 1578 році проживало 435 чоловік, значну частину яких становили ремісники. Щороку в місті проводилися великі ярмарки, що свідчить про його розташування на важливих торговельних шляхах, які сполучали Україну з країнами Західної Європи.

 

    Впродовж століть Комарно належало польським магнатам Яну Мелецькому, Яну Остророгу, Вишневецьким, Огінським, а з 1816 року Лянцкоронським. В 1772 році, після поділу Польщі, потрапило під владу Австрії.

Комарно, яке лежало на Чорному шляху, неодноразово піддавалося нападам зі сходу. В липні 1524 року турецькі війська, обійшовши Львів з півдня, рушили в сторону Комарна, але вторгнутися у місто їм не вдалося.

    

    В 1621 році передмістя було спалене татарами. Особливо сильним був напад турецько-татарських військ в 1672 році. Польське військо під командуванням Яна Соб'єського розгромило 10-тисячну армію султана Нуредіна. Помітну роль в цій битві відігравали місцеві жителі.

Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького до околиць міста в кінці листопада 1648 року підійшов козацький загін під командуванням Петра Головацького, але здобути замок і сильні міські укріплення не зміг. В подяку за спасіння від козаків Микола Осторог розпочав будівництво кам'яного костелу.                    

 

    Вдруге козацькі війська з'явилися біля міста у вересні 1655 року під час битви з польською армією коронного гетьмана С. Потоцького під Городком. Тоді для блокади Комарна було направлено кілька сотень Лубенського полку.

 

    Українське населення міста захищало свої права перед наступом фанатичного католицизму і багатих патриціїв з допомогою братства, заснованого ще в 1592 році. В ньому згуртувалися найбільш активні та опозиційно настроєні до міської влади міщани. Вони відкрили школу, яка була опорою боротьби з католиками. Існувало братство і на передмісті при церкві святої Трійці.

 

    Українські міщани були витіснені на передмістя, терпіли важкий національний і релігійний гніт, були позбавлені участі в міському самоврядуванні, на них наклали важкі повинності, В 1682 році польська шляхта за наказом перемишльського єпископа Винницького напала на православну церкву в Комарні саме в той час, коли священик І. Ревенець служив обідню, і мала намір його вбити. Тільки завдяки кмітливості парафіян священикові вдалося врятуватися — його переодягай в жіноче вбрання і вивели з церкви. Тоді знавісніла шляхта кинулася на людей, вдавшись до побоїв і катувань. Церкву було закрито для передачі уніатам.

 

    Для залякування українців і відведення їх від активної боротьби польська шляхта привела в Комарно 4-х учасників народно-визвольного антифеодального повстання — Коліївщини. 18 вересня 1768 року на міському ринку були страчені через повішення гайдамаки: Максим з Прещаківки, Сава із Солопівки, Федір Коваленко із Журавки та Іван Андрушків з Бузикевич — всі із Правобережної України — Смілянщини. Свідками страти були міщани Комарна і селяни навколишніх сіл, яких зігнали на це "видовисько".

 

    З приходом Лянцкоронських в їх володіння входило місто, 18 сіл і 8 хуторів. Управителі маєтків збільшили обсяг феодальних повинностей, що призвело до масових заворушень селян в 1816-1822рр., які мали вплив на всю Галичину. З березня по серпень 1822р. в селах Комарнівського ключа діяли каральні експедиції. В наступні роки виступи селян не раз повторювалися, внаслідок чого Лянцкоронський в 1840 році був змушений замінити натуральні податки грошовим чиншем.

 

    В місті крім українців, які складали більшість, швидко зростала єврейська громада. На початку XX століття (1901р.) чисельність жителів становила 5779 чоловік.

 

    Понад 80% жителів були неписемними, а дві парафіяльні школи (польська та українська) забезпечували заледве десяту частину дітей. В 1882 році була заснована читальня «Просвіти», яка стала осередком духовного гарту української громади міста. Першим головою читальні «Просвіти» був Михайло Прухницький, а секретарем Онуфрій Гелемей.

    

    В 1890 році читальню очолив отець Володимир Петрик, який впродовж 11 років самовіддано займався суспільно-просвітницькою діяльністю, брав діяльну участь у будівництві церкви святого Михаїла, яку було освячено в 1910 році. Отець Володимир Петрик помер в  1931  році в с.Бабино на Самбірщині, похований на комарнівському цвинтарі.

 

    З другої половини XIX століття Комарно стало повітовим центром, де влада належала виключно полякам, а торгівля—євреям. В 1888 році на виборах до сейму балотувався граф Лянцкоронський, український кандидат набрав лише 10% голосів. В 1897 році кандидатом до австрійського парламенту був висунутий І.Я. Франко, який відвідав Комарно і виступив перед міщанами з промовою. Вдаючись до підкупів і фальсифікацій, і на цей раз перемогли поляки.

 

    Першого успіху добилися українці на виборах до Віденського парламенту і Галицького сейму відповідно в 1911 і 1913 роках,коли депутатами стали священник Степан Онишкевич і Григорій Тершаковець з Якемчиць.

 

    З початком першої світової війни посилюється національний рух за відображеня української держави, зокрема формуються підрозділи Січових Стрільців, в лави яких одними з перших влилися комарняни.

 

    В ході наступу російських військ влітку 1914 року в районі Комарна з 26 по 30 серпня відбулися запеклі бої, в результаті яких австрійські війська були розбиті і в місто вступили підрозділи 24 корпусу і козаки генерала Павлова. Після поразки російських військ в Горлицькій операції 19 червня 1915 року австрійці знову зайняли Комарно. Залишаючи місто росіяни спалили греко-котолицьку церкву і декілька будинків в центрі міста.

 

    На четвертому році війни Австро-Угорська імперія поступово розпадається. Після утворення у Львові Української Національної Ради 22 жовтня 1918 року формується повітова рада в Комарні. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада колишній посол до Галицького сейму Григорій Тершаковець отримує доручення взяти владу в повіті, і вже 1 листопада на урядових установах міста замайоріли жовто-блакитні прапори.

 

    Після захоплення Львова поляками (22.11.1918р.) Комарно жило життям прифронтового міста. Тут знаходиться військова група «Щирець» під командуванням К. Слюсарука, на базі якої була сформована 7 бригада УГА. В боях за українську державу в складі УГА брали участь 168 комарнян.

 

    В травні 1919 року поляки після боїв під Львовом і Городком прорвали фронт в районі Рудки-Комарно і 17 травня оволоділи палаючим містом, в героїчній обороні якого відзначились комарнянці під орудою коменданта підхорунжого М. Сенюти і запасна сотня, якою командував М. Ліщинський. Але стримати переважаючі сили ворога 7 бригаді не вдалося і вона відступає з боями на Миколаїв і Жидачів. В боях під Бережанами комарнянці беруть участь у здобутті гори Лисоні, а відтак воюють з більшовиками під Дережнею, Старокостянтиновом, Бердичевом, Житомиром і Коростенем.

 

    Почалася 20-літня польська окупація міста, яка супроводжувалася репресіями і політичними переслідуваннями. В числі арештованих були фундатор української влади в Комарно в листопаді 1918 року Григорій Тершаковець, священник Володимир Петрик, колишній посол Степан Онушкевич, Дмитро Ольховий та інші. Але і ці дії властей не змогли погасити зростання національної свідомості українців. Активізувала свою діяльність партія УНДО, яка ідеологічно протистояла комунофільським КПЗУ і «Сєльробєдність». Більш того, один із заступників голови УНДО Григорій Тершаковець в 1928 році став послом від цієї партії до польського сейму.

 

    Згідно перепису населення, проведеного в 1931 році, в Комарні проживало 5600 чоловік, в тому числі 2500 українців, 800 поляків і 2300 євреїв.

 

    В 1936 році Комарнянщина стала ареною великого селянського бунту з вимогами розподілу панських земель і підвищення зарплати працівниками фільварків. Поліція застосувала зброю, внаслідок чого 7 українських селян загинули. В цьому ж році відбувся виступ 36 робітників тартаку, який тривав тижні і закінчився перемогою страйкуючих. Виступили також поденні робітники в маєтку графині Лянцкоронської, яка теж змушена була підвищити зарплату.

 

    Напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року торкнувся Комарна з перших днів війни: 4 вересня місцева польська поліція залишила місто, 6 вересня німецька авіація бомбардувала ешелон польських біженців на залізничній станції Комарно (загинуло 80 чоловік, в тому числі начальник станції, 50 поранено), щодня через місто відступали на схід польські війська, 11 вересня німецькі війська вступили в місто, де на той час підтримували правопорядок українські правоохоронці, 24 вересня в Комарно увійшли більшовицькі війська. В палаці Лянцкоронських три дні тривали переговори двох сторін, після чого німецькі війська відступили за річку Сян.

 

    Комарно стало районним центром. Більшовицька влада не зволікаючи приступила до реалізації своєї окупаційної програми, центральне місце в якій посідав курс на ліквідацію національно-патріотичних сил. Першими жертвами в квітні 1941 року стали Михайло Ліщинський, Роман Коновалець, Михайло Пелевський, В. Кос і М. Губич. Криваві оргії поєднувалися з насильницькою колективізацією, забороною неконтрольованих владою політичних партій та громадських організацій. Вінцем цих злодіянь було 26 червня 1941 року, коли біля 3 години ночі більшовицькі кати влаштували в комарнівській тюрмі криваву розправу, жертвами якої стали 23 борці за волю України, серед них: Микола Здерко, Дмитро Радович та Андрій Сороківський з Комарна, Юрій Кордіяка (ОУН) з Малої Горожани, Олекса Дачишин (УГА), Олекса Сенів (УСС), Степан Павучок (ОУН) з Великої Горожани, Іван Яворський (ОУН) і Ганна Дерев'янко з Новосілки Опарської.

 

    Після відмови німців у відновлені української державності ОУН з цим не змирилася, направляючи похідні групи на окуповані території. В складі північної був мешканець Комарна Василь Добровольський, який загинув влітку 1941 року на Київщині.

 

    27 липня 1944 р, в Комарно повернулися радянські війська. Продовжилися лиходійства довоєнного часу, яким закономірно протидіяла ОУН-УПА.

 

    В 1944 році в день Спаса сотня УПА здійснила відчайдушний напад на тюрму і районний НКВС в Комарно, звільнивши при цьому багатьох ув'язнених. Ця акція увійшла яскравою сторінкою в літопис повстанського

руху.

    

    Активним діячем ОУН на Комарнянщині був Зеновій Тершаківець, провідник ОУН Львівського краю і чоловий командир УПА-Захід військової округи «Буг». Його близьким соратником був повітований провідник ОУН Андрій Перун, учасник нападу на пошту м.Городка в 1932році.

 

    Тривалий час керував боївкою і був підрайонним командиром Іван Огородницький, загинув під селом Сайки, посмертно нагороджений Бронзовим Хрестом за бойові заслуги.

    

    Повітовим провідником був Ярема Пеленський, загинув 26 січня 1945 року біля села Колодруби. Після вишколу в Карпатах районним референтом пропаганди, а згодом окружним провідником УПА був Олесь Ольховий, загинув в 1950 році в люблінському лісі. Загибель героїв, що впали в нерівній боротьбі з антигуманним тоталітарним комуністичним режимом—це животворна смерть, що наблизила світлий день нашого національного визволення.

 

    Сьогодні в місті проживає 4 тисячі чоловік, які роблять свій посильний внесок у розбудову української держави.

 

    Головними промисловими об'єктами міста є Комарнівське лінійно-виробниче управління магістральних газопроводів УМГ «Львівтрансгаз» і Комарнівський газопромисел ГПУ «Львівгазвидобування» , які з січня 1999 року функціонують як окремі структурні підрозділи і вважаються провідними газовими підприємствами Прикарпаття.

 

    Історія газової промисловості нашого нашого краю бере свій початок в далекому 1924 році, коли із свердловини в Дашаві вдарив потужний фонтан газу, а в 1929 році був прокладений газопровід до Львова. З 1948 року почалася безкомпресорна подача газу до Тернополя і Києва.

 

    В 1949 році на території Комарнівського і Рудківського районів була проведена сейсмічна розвідка, яка визначила структурну будову газового. В наступному році було пробурено першу експериментальну свердловину. З 1950 року почалося інтенсивне освоєння родовища на глибині 1380-1450 метрів, в 1957 році покладено початок транспортуванню газу в Польщу. В кінці 50-х рр. були введені в експлуатацію потужні свердловини.

 

    В 1961 році з Комарна пролягла газотранспортна магістраль на Мінськ і далі в Прибалтику, а роком пізніше на Добротвірську електростанція.

 

    В 1980 році введено в експлуатацію потужну компресорну станцію через яку газ транспортується в країни Центральної і Західної Європи.

 

    На мальовничих теренах, що прилягають до міста розкинулись лісові масиви Комарнівського лісництва (32521га), Катериницький(209га) і Комарнівський( 105га) стави.

 

 

 

IP Address