(за матеріалами часопису Пластовий шлях із збереженням оригінального правопису)

Дарія Навроцька народилася 1-го травня 1893 року в Ко­марні, малому містечку в Західній Україні, де її батько Осип де Качкенович-Білинський, нащадок т. зв. "ходачкової шлях­ти” з Білини коло Самбора, був суддею. Мати Антонина, з до­му Шемеляк, була учителькою в Самборі.

Початкову науку мала Дарця побирала спершу від бать­ків, а відтак у Перемишлі, Бережанах, а по смерті батька (в 1907 р.) у Львові, куди переїхала з мамою і своєю бабусею. Тут закінчила 8 клясу Дівочої Школи УПТ ім. Т. Шевченка, а опісля вчилася в Учительській Семінарії Українського Педаго­гічного Товариства (УПТ), а матуральний іспит склала з відзначенням 12 вересня 1912 року в Державній Учительській Се­мінарії.

Відтак, як надзвичайний студент, студіювала на філосо­фічному факультеті Львівського Університету, де по двох ро­ках, 4 липня 1914 року, склала іспит на учительку тіловихо­вання з правом навчання в середніх школах. Рівночасно поча­ла учителювати в школі вправ при Учительській Семінарії УПТ.

У перших днях війни, в 1914 році, Дарія Білинська (ді­воче прізвище Навроцької) з мамою і бабцею виїздить на "пер­шу еміграцію” на Моравію, а коли австрійські війська звільнили Львів з-під московської окупації, вона знову вертається до Львова на свою давню учительську працю.

У тому ж часі, 4 березня 1916 року, Дарія Білинська ви­ходить заміж за Осипа Навроцького, що тоді був старшиною Українських Січових Стрільців.

У 1917 році склала кваліфікаційний іспит на учитель­ку народніх шкіл, а в 1919/20 шкільному році вона почала пра­цю в Державній Учительській Мужеській Семінарії у Львові як учителька проруху з приділенням таких же обов’язків на Державних Українських Семінарійних Коедукаційних Курсах, що їх очолював о. Юліян Дзерович. У 1920/21 рр. подруга Да­рія, разом із своїм чоловіком закінчили однорічний торговель­ний курс при Торговельній Школі Т-ва "Просвіти” у Львові, що допомогло їм пізніше у веденні адміністраційних справ у "Червоній Калині”, в Пласті та в інших організаціях.

Праця Д. Навроцької не подобалася польській шкільній владі й тому в 1933 році переносить її зі Львова, на таку ж са­му працю до Бучача до Державної Гімназії, де вона працювала до приходу на Західньо-українські землі більшовиків у 1939 році.

Час Другої світової війни Дарія Навроцька перебула у Львові сама, бо її чоловік Осип Навроцький мусів втікати пе­ред більшовиками "на зелено” до Генерального Губернаторст­ва, щоб оминути більшовицьку тюрму й заслання.

Д. Навроцька у тому часі з трудом дістала працю поміч­ника книговода на Львівському Університеті, а з приходом німців до Львова стала книговодом у централі "Народня Торговля” у Львові.

У 1942 році Д. Навроцька повертається до своєї учитель­ської праці, спершу вчить у Державній Дівочій Ремісничій Школі, а від 1 квітня 1943 року переймає управу Державної Школи Садівничок, тобто виховниць дитячих садочків. В бе­резні 1944 року вона мусить все залишити й розпочати разом з чоловіком "довгу мандрівку” в невідоме, в західній світ.

Шлях цієї "мандрівки” – це Криниця на Лемківщині, а відтак через цілу Словаччину до Австрії, Німеччини, а далі через табори переміщених осіб в Баварії, а при кінці 1948 ро­ку до Канади, до Вінніпегу.

***

Цей короткий перегляд життя й праці Дарії Навроцької треба ще доповнити хоч кількома реченнями про її пластову та іншу громадську працю.

Членом Тайного Пластового Гуртка при Учительській Семінарії УПТ вона стала зараз після Першого Сокільського Здвигу, що відбувся 1911 року,  а звербували її до цієї організації Олена Степанівна і Іван Чмола, тоді ще студент університету.

Іван Чмола був виховником того гуртка, а відтак орга­нізатором перших відділів Українських Січових Стрільців. У 1913 році пластунки зорганізували окрему чоту Українських Січових Стрільців під проводом Олени Степанів. У тій чоті бу­ла і Дарія Навроцька, а чота була при Повітовій Січі у Львові.

Рівночасно проф. Іван Боберський намовив Дарію Навроцьку стати членом Учительського Кружка в "Соколі-Батьку”, який підготовляв цей славний Сокільський Здвиг у 1914 році.

Не маючи змоги бути в чоті УСС, вона відтак включа­ється до комітету, що займався раненими українськими воя­ками у львівських шпиталях.

У часі "Листопадового Зриву” в 1918 році подруга Нав­роцька ввесь час працювала у військовій кухні в Народному Домі, де містилася Начальна Команда. За цю працю вона бу­ла відзначена відзнакою Української Галицької Армії для ци­вільних осіб – синій хрест на золотому полі.

У 1919/20 рр., за старанням проф. М. Федусевича, при Учительській Семінарії зорганізовано 3 полк (пізніше переіменовано полки на курені) УУПластових Юначок ім. княгині Ярославни, якого подруга Нав­роцька була опікуном, або зв’язковою. Цю функцію вона виконувала до 1929 року. З того часу Д. Навроцька була членом Верховної Пластової Ради, або Верховної Пластової Команди.

У роках 1927 і 1928 вона була коменданткою жіночих пластових таборів на Соколі, а рівночасно вела адміністрацію журналу "Молоде Життя” аж до розв’язання Пласту польською владою в 1930 році.

За свою пластову діяльність була нагороджена в 1929 році "Пластовою Свастикою Заслуги”. Рівночасно вона була членом Першого Куреня Українських Пластових Сеніорів ім. Степана Тисовського.

У часі тих років проживання у Львові вона працюва­ла активно в "Соколі-Батьку”, Союзі Українок, Учительській Громаді, у кооп. "Червона Калина” (помагала часто своєму чо­ловікові, який був головним директором цієї кооперативи), бу­ла членом кооп. "Народне Мистецтво”, а по розв’язанні Плас­ту стала членом туристичного Т-ва "Плай”, яке продовжувало виховну пластову працю в дещо іншій формі. Д. Навроцька була скарбником цього Т-ва.

По Другій світовій війні, в Німеччині, на З’їзді Пласту­нів у Байройті, 20 жовтня 1946 року переведено її верифікацію як пластової сеніорки.

У Канаді, зараз по приїзді до Вінніпегу в жовтні 1948 року зголосилась до Уповноваженого, Головним Пластовим Проводом, на Канаду о. пл. сен. В. Івашка, готова знову до пластової праці.

У Вінніпезькій Пластовій Станиці пл. сен. Д. Навроцька виконувала різні діловодства. Була заступником Станичного, писарем Провірної Комісії Українських Пластових Сеніорів на Канаду, головою Комісії юнацьких проб, провідником Осеред­ку Праці УПС, інструктором ігор і забав для юнацьких виховниць, скарбником Комісії Купна Пластового Дому, скарбником Станиці, членом, або головою Контрольної Комісії, а рівночас­но довгі роки вела касові книги та евіденцію членських внес­ків і оподаткування пластунів, що погодилися патронувати Рідними Школами в Німеччині.

У 1956 році надано Д. Навроцькій Перше пластове від­значення – "Золотий Юрій”. У 1957 р. вона одержала Друге пластове відзначення Куреня – "Срібну Пластову Сокиру”, а в 1974 році одержала "Орден Невгасимої Ватри”. Вона бу­ла також іменована Начальним Пластуном членом Кадри Виховників 3-го ступеня вишколу, а в УПСеніорів має ступінь пластуна сеніора керівництва.

Крім пластової праці Д. Навроцька працювала в Т-ві Опіки над Українським Дошкіллям, в Кредитовій Кооперативі Північного Вінніпегу, в Осередку Української Культури і Ос­віти, в Представництві Виконного Органу Української На­ціональної Ради, у Фонді Допомоги Українців Канади та в ін­ших організаціях.

По смерті чоловіка Осипа Навроцького в 1972 році Д. Навроцька, хоч ще трималася бадьорою, але на здоров’ї по­чала занепадати і перебралася в дім Пресвятої Родини, де мала добру опіку, і не зважаючи на похилий вік, цікавилася громадським життям, зокрема пластовим, пос­тійно платила свої членські внески до всіх товариств і організацій, де ще залишилася членом, стала Фундатором Народньої Фундації ім. Т. Шевченка, Енциклопедії Українознавства, чле­ном катедри св. Володимира і Ольги та втримувала зв’язок із своїм матірним пластовим курінем.

 

Пластовий шлях. – 1983. – Ч.2(69). – С.31-36.

 

http://www.plast.org.ua/about/history/founders/kachornavrotska/?dest


Матеріал надав Олексій Мисаковець

IP Address