Історія роду Косів пов’язана з Комарном. Михайло Кос, дід композитора був бурмістром у Комарні і виконував свій уряд дві каденції до 1895 року. Відзначився тим, що відбудував центральну площу міста після пожежі 1894 року. А також побудував і відкрив читальню "Просвіти". Громадяни міста дуже поважали свого бурмістра і збудували йому пам’ятник, який і донині стоїть на міському кладовищі. Родина Косів була численною та зберігала патріархальні традиції. Вихованням дітей займалася мати – Марія Кос з Ліщинських. Родинна традиція, що передавалася з покоління в покоління, заохочувала індивідуальний підхід у вихованні дітей, що давало чудові результати і сприяло розвитку особистості кожної дитини.

Усі четверо синів Михайла Коса отримали вишу освіту. Про це дізнаємося з газети "Діло" у 1895 році: "П. Йосиф Кос (батько композитора – ред.) родом з Комарна, член тов. "Січ" у Відні, осягнув у тамошнім університеті степень і титул доктора всіх наук лікарських. Єсть се наймолодший з чотирьох братів-синів міщанина з Комарна, котрі всі осягнули степені докторів. Найстарший доктор Іван Кос єсть шефом-лікарем полку цісарських стрільців тірольських, другий д-р Андрій Кос єсть адвокатом у Львові, третій д-р Михайло Кос єсть лікарем полковим в Бельоварі (Хорватія), а наймолодший Йосиф ось тепер (дістав наукову ступінь – ред.). Іван. Андрій і Йосиф були членами віденської "Січі", а Михайло – краківської "Академічної громади"; всі чотири (завершили ред.) яко відличні ученики львівську руску гімназію."

По різному складалися долі членів родини Косів, покоління батька композитора, проте кожен з них залишив свій слід на професійній ниві, в мистецтві чи в громадському житті, усіх їх вирізняла виняткова інтелігентність. Сталося так, що Іван Кос недовго займався лікарською практикою, маючи проблеми зі здоров’ям, він осів у Комарно і працював там як адвокат. Андрій зробив успішну політичну кар’єру та був у свій час послом до австрійського парламенту. Під час першої світової війни, коли російські війська відступали з Галичини, його взяли заручником. Кілька років жив в Азії, повернувся фізично знищеним і скоро помер. Серед Косів-лікарів найбільш талановитим виявився Михайло, котрий став першим у Галичині окулістом-українцем. Його статті друкувалися у виданнях НТШ у Львові, Українського наукового товариства в Києві, в австрійських медичних журналах. Як лікар він зробив свою гуманістичну філософію. Вважав, що справжнім лікарем є той, хто має велику душу і серце повне посвяти, хто працює для великої ідеї з любов’ю до терплячого ближнього. В одній зі своїх статей писав: "Лікарі можуть бути горді, що до їхньої когорти зачисляється сам Ісус із Назарета, повний любові до бідного, хворого, змозоленого люду." Окрім того, Михайло Кос мав літературний хист. Побувавши у багатьох країнах Європи та Азії, він талановито описав свої подорожі. Як письменник співпрацював з різними тодішніми часописами. Був високоосвіченим, поважаним громадою чоловіком. Повідомляючи про його смерть у 1930 році, "Діло", зокрема писало "У Перемишлі, де він працював лікарем понад 30 років, помагав бідному міському та сільському населенню і студентській молоді, яка, крім того користала з його величезної бібліотеки, що для всіх була відкритою. Усе життя був добрим, чесним, відданим громадянином."

Йосиф Кос, батько Кос-Анатольського, був лікарем-практиком. Ще у 1895 році, під час студій у Відні познайомився з молодою Соломією Крушельницькою, яка вчилася там у професора-ваґнериста Генсбахера. Згодом, в час Першої світової війни, коли Йосиф як військовий лікар опинився в Австрії, а його сім'я була в Галичині, співачка, що мешкала вже на стало в Італії (у той час ця країна ще дотримувалася нейтралітету), стала посередником у його кореспонденції з родиною. Підтримувала дружні стосунки з Косами і пізніше. Зізнавалася, що у свій час великий вплив на неї мали такі прогресивні люди, як Окуневський, Павлик, Стефаник, брати Коси.

Дружина Йосифа Коса – Лідія, з дому Копистянська, належала до давнього свяченичого роду. О. Іоан Копестянський, відомий у церковних колах, був парохом у Криниці, мати – Юлія, походила зроду Гумецьких. Багатодітна сім'я (6 дітей) рано втратила годувальника: отець помер, не доживши до 50-ти років. Спадковими у цьому роді були хвороби серця.

Романтичною легендою оповита постать Іоанни Копистянської, сестри матері композитора. За свідченнями сучасників, вона була дуже вродливою. Родинні перекази згадують, що художник Кирило Устиянович малював з неї Мадонну до церковних образів. її краса полонила серце молодого Модеста Менцинського. Про це пише Іван Деркач у нарисі "Героїчний тенор Модест Менцинський": "Він закохався в Йоанну Копистянську, надзвичайно милу дівчину з містечка Криниця на Лемківщині, з якою познайомився, коли вчився на першому курсі семінарії. Вона була сиротою – батько помер. Модест під час канікул приїжджав до неї, дарував букети квітів. Нарешті навіть освідчився. Але Янка (так її ще звали) кохала іншого хлопця – Костянтина Сиротинського. Тоді він вирішив виїхати за кордон і там учитися співу, щоб стати професійним артистом." Можливо, що саме так вплинуло нещасливе кохання на долю майбутнього співака, а можливо – це ще одна романтична легенда, якими оточують нащадки відомих митців. Іоанна згодом вийшла заміж за о. Дрималика, батька відомого музиканта, концертмейстера С.Крушельницької, а ось доля її об’єкту кохання – невідома.

У Йосифа та Лідії було п’ятеро дітей: Михайло, Роман, Анатоль, Маруся. Це була велика дружна сім'я. Під час війни жили в Австрії, часто переїжджаючи з міста до міста, бо так вимагала батькова служба військового лікаря. У 1918 році повернулися до Галичини. Йосиф Кос у час українських визвольних змагань став директором військового шпиталю УГА в Станіславові (був у чині полковника УГА). Там діти навчалися і закінчили гімназію. Згодом усі студіюють у Львові (родинна традиція!): Михайло, Ліда, Маруся – на політехніці, Роман – на медицині, Анатоль – студент права в університеті. Матеріальне становище родини було скрутним. Польський уряд не "подарував" Косові його участі в українському визвольному русі, тому він ані пенсії (незважаючи на державну службу), ані доброго місця праці не мав. По смерті матері (1929 рік), яка підтримувала дітей як могла, стало ще важче. Саме на долю Анатоля випало опікуватися своїми сестрами. У той час він паралельно з правничими студіями навчався у Вищому музичному інституті ім.Лисенка у професора Тараса Шухевича (ф-но), Северина Барбана (композиція), Одарки Бандрівської (спів). Для того, щоб оплатити своє і сестер навчання, заробляв гроші, граючи на акордеоні. Анатоль дуже любив свою родину. З особливою теплотою ставився до молодшої сестри Марусі, доля якої була трагічною. Вона була учасницею українського студентського радикального руху і загинула під час замаху на Пєрацького, міністра внутрішніх справ Польщі. Пам’ять про сестру завжди була з ним. По-різному склалися долі братів і сестер Кос-Анатольського. Так, старший Михайло був талановитим інженером-винахідником. У 40-ві емігрував до Америки. Там здобув великі успіхи на ниві механіки, мав низку винаходів і патентів. Серед них – двигун внутрішнього згорання, який так і називався – "КОС-МОТОР". Помер у розквіті творчих сил (1956 р.) – майже усі Коси по лінії матері успадкували схильність до серцево-судинних захворювань. У США та Австралії живуть нащадки Романа і Лідії. Виховані батьками, незважаючи на відірваність від Батьківщини, в українському дусі. Ще одна традиція роду Косів!

Псевдо Кос-Анатольський композитору придумали його колеги-музиканти ще у студентські часи, жартуючи: "Косів у світі багато, а Анатоль – лиш один. Отже, Кос-Анатольський!"

Доля щедро обдарувала його талантом, а батьківська любов – добрим серцем і шляхетністю. Родинній традиції і вихованню він завдячував надзвичайній порядності та працелюбству. Ще у 30-ті роки виявив себе добрим піаністом: грав у популярній тоді капелі Яблонського, а також акомпонував відомим співакам на поважних концертах, сам співав у квартеті. У 40-ві роки почав компонувати. І тут виявив себе у різних музичних жанрах, як автор трьох балетів та опери, концерту для арфи з оркестром, творів для фортепіано, скрипки. Проте, найбільш відомий Кос-Анатольський як композитор-пісняр. "Солов’їний романс", "Соловей на калині", "Ой ти дівчино з горіха зерня", "Коломия - місто", "Гей браття опришки", "На горах Карпатах" – нині відомі всім. Багато його пісень дістали найвищу ступінь відзнаки – стали народними. Додамо до цього переліку талантів неабиякий літературний хист. Адже більшість пісень композитора, на слова автора. Окрім того – талант педагога, активність громадського лідера; з особистих рис – лагідність і оптимізм, бажання допомогти кожному, хто цього потребує, відчуття причетності до всього, що відбувається довкола. На вечері до 90-річчя Кос-Анатольського, Микола Колесса. так сказав про свого колегу і товариша, вичерпно характеризуючи його особу: "Він любив людей і люди любили його. "Таким був Кос-Анатольський, один з великого і славного роду Косів!

За матеріалами програми «Львів музичний» Львівського радіо, присвяченої 100-річчю від дня народження Анатоля Кос-Анатольського, яку підготувала і вела директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва. Матеріали отримані при сприянні Галини Мисаковець.

IP Address