Зі спогадів Михайла Боцуля: «День 30 вересня 1947 року видався напрочуд ясним. Осіннє сонечко щиро світило у відчинені вікна. У дев'ятому класі Комарнівської середньої школи добігали кінця уроки. На останні перерві було гамірно. Хтось виходив, хтось крутився, інші сиділи – думали про своє. Ніщо не віщувало біди. Раптом, наче грім з ясного неба, з розпачливим криком вбігає дівчина, вже не пригадую, хто саме: «Енкаведисти вбили Левка Луцького!»... Ридали Соня Тершаковець, Наталя Ваврик, Дарка Пеленська, захлипали інші дівчата. Зблід Славко Маркевич. І тільки Левка Шкляр безстрашно вигукнула: «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою московських катів!»

    ...Хто у школі не знав Луцького – високого, вродливого юнака, відмінника навчання? Усі дівчата захоплювалися ним – завжди акуратним, тактовним.

    Цього вечора в гуртожитку ніхто не вчився, не спав, – перед очима стояв Левко...

    Син українських педагогів довоєнного вишколу. Був обережний у висловах, але патріотичні пісні під акомпанемент гітари виказували його внутрішній світ. Мені в душу глибоко запала та, у якій Левко виспівав свою долю:

Останній привіт тобі, мила,

З-за ґрат, з-за решітки я шлю,

А завтра-позавтру, дівчино моя,

Ти знаєш, чого я тут жду.

Розвіялись мрії кохання,

Хоч, може, хоч, може, не всі,

Ти тямиш слова ці останні, –

Вкраїно, життя лиш тобі!

Ти підеш в далекі табори

І важко там буде тобі,

Минуться всі горя, недолі,

Ти вернешся знов до сім'ї,

А я тут з друзями зостанусь

На сторожі рідних горбів

І духом витатиму волю,

Що прийде на вістрях мечів».

    Левко-Любомир Луцький, як і багато школярів, допомагав Підпіллю. До школи він з Горожанни, а Володимир Ребман із Чулович приїжджали на велосипедах. Мінялися помпами, у яких були грипси – «естафети». Так здійснювався зв'язок між заходом та північчю району.

    Убивство Левка було спланованою акцією. Того недільного дня він, вперше попросивши у мами вишивану сорочку, поспішав до Комарна –у гуртожиток, щоби привітати з іменинами Віри, Надії й Любові однокласниць. Не судилося – серед білого дня біля церкви у Великій Горожанні його впритул автоматною чергою розстріляли енкаведисти під час перевірки документів. Не знати, чи Левко, який завжди з погордою дивився у вічі катам, встиг промовити улюблені слова: «Нема більшого щастя, як віддати життя за свій народ».

    Саме ця показова розправа поклала початок репресіям серед комарнівських школярів.

    Згадує Ярослав Квас: «Левкове тіло енкаведисти викинули на окописько (скотомогильник: – ред.) і встановили за ним цілодобовий нагляд. Аж через півтора місяці однокласники Оля Гелемей і Богдан Радович, а також Нестор – Олин товариш, таємно перевезли тіло на цвинтар у Комарні та вночі поховали. То було у листопаді 1947-го, а навесні насипали могилу.

    Левкових тата – директора початкової школи у Грімні та маму – вчительку звільнили з роботи. Під час обшуку в них забрали фотографії комарнівських школярів – мою, Богдана Радовича, Левка Гелемея, Володимира Ребмана та Івана Марчишина. Мене і Радовича незабаром заарештували. Ми повернулися у 1956 році: я – з Колими, Радович – з Мордовії, Гелемей і Віра Кос – з Норильська».

    Згадує Володимир Марчишин: «У Комарнівській школі я знав про дві підпільні трійки – одна Славка Кваса, Богдана Родовича та Левка Гелемея, друга – наша з Левком Луцьким і Богданом Гевом. Кожен із нас мав власну трійку. Я – у своєму селі Чуловичах. У ній були Володимир та Степан Кравчишині. Вони також мали законспіровані трійки. У 1948-му мене засудили на десять років таборів. Після загибелі Луцького його однокласник Богдан Гев із Татаринова пішов в УПА. Коли я був у Сибіру, він іноді заходив із хлопцями вечеряти до нас додому. Останнього разу з сумом сказав до мами: «Що він там їсть? Мерзне, але він виживе, а я – ні». Тієї ж ночі у бою поблизу села Бірча Богдан загинув смертю хоробрих. Його тіло з-під будинку НКВД у Комарні викрали друзі та поховали біля батька

(автор: Паучок Володимир)

опубліковано 5 квіт. 2012 23:51 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. 80 стор

Матеріал надав  Олексій Мисаковець

IP Address