Володимир Мороз

Іван Огородницький - “Пугач”

(19–20 серпня 1944 р.)

Дезорганізація роботи окупаційної адміністрації була одним із основних завдань бойової діяльності відділів УПА і збройного підпілля ОУН. Для цього, зокрема, здійснювалися наскоки на ворожі адміністративні осередки, насамперед райцентри. Крім того, такі акції мали значне пропагандистське значення для населення і повстанців і, деморалізуюче, – для ворога. Саме таким був наскок на райцентр Комарно Дрогобицької області (тепер місто Городоцького р-ну Львівської обл.).

Причому він був здійснений не відділами УПА, а самооборонними кущовими відділами (СКВ) та повітовим охоронним відділом ОУН, який після переходу фронту збільшився до розміру неповної сотні і кілька місяців діяв під назвою “Повстанча група ім. Перуна”.

Охоронну боївку ще в часи німецької окупації створив військовий референт ОУН Городоцького повіту Іван Огородницький-“Пугач”. З нею провів ряд вдалих бойових акцій проти окупантів та польських збройних формувань. Боївка базувалася в лісових околицях південно-східної частини Комарнівського району, військовий референт якого, Василь Росяк-“Водяний”, був найближчим співробітником “Пугача”.

Із приходом радянської влади боївка та місцеві СКВ значно поповнилися, в першу чергу тими, хто ухилявся від призову в Червону армію й не хотів воювати за імперіалістичні інтереси Москви. Загалом в тодішньому Комарнівському районі від служби ухилилися 1657 осіб із 2244 військовозобов’язаних. Всі вони складали базу для діяльності повстанських відділів. Так, Комарнівський СКВ нараховував 30-60 осіб, мав на озброєнні 2 ручних кулемети, 3 автомати, гвинтівки.

Чисельно зріс і відділ “Пугача”. За повстанськими даними, наприкінці серпня – на початку вересня 1944 р. він відповідала неповній сотні (роті). Це дає підстави оцінювати чисельність на 80-100 осіб, зведених у дві чоти (взводи). Відділ впродовж серпня–жовтня 1944 р. виступав під іменем “Повстанча група ім. Перуна”. Така назва взята на честь одного із організаторів суспільно-політичного життя Комарнівщини у 1930-х рр., повітового провідника ОУН Ананія Перуна. Він помер 9 липня 1941 р. після тривалої хвороби (туберкульоз горла) і похований у спільній могилі з в’язнями, помордованими енкаведистами в комарнівській в’язниці.

Базою “Повстанчої групи ім. Перуна” була гаївка Мархвин на узліссі неподалік присілка Паланики села Татаринів (тепер Городоцький р-н).

Радянські органи вважали, що  чисельність “Повстанчої групи ім. Перуна” складала 1300 осіб, з них 400 - озброєних. Очевидно, що таке перебільшення зумовлене не лише поганою розвідкою, а й намаганням виправдати неефективну боротьбу із повстанським відділом. Озброєння оцінювалося в один крупнокаліберний кулемет, один станковий кулемет, три ручних кулемети, решта - автомати і гвинтівки.

Втрати від дій відділу “Пугача” у серпні 1944 р. радянська влада подавала на 4 вбитих офіцери та 4 солдати ЧА, 6 осіб партійно-комсомольських працівників і 10 місцевих активістів.

В рамках реалізації заходів щодо проведення мобілізації Комарнівський райком КП(б)У скерував групи райпартактиву та працівників військкомату в села Татаринів, Мала Горожанна, Повергів, Колодруби. Фактично, це було виловлювання призовників. У Татаринові після трьох ударів церковного дзвону населення втекло в ліс. Побачивши це, І. Огородницький взяв зі собою кулеметника та ще трьох стрільців і вирушив у село. Біля сільради повстанці обстріляли облавників на чолі з дільничим уповноваженим райвідділу НКВД Антиповим. Відтак до Татаринова вирушила решта відділу. В результаті бою облавники відступили. Вбито 2 енкаведистів, одного поранено. Ще 4 енкаведистів і солдатів 1-ї гвардійської армії затримано. Повстанцями здобуто  3 ППШ та 4 гвинтівки. Власні втрати - один поранений в руку.

По обіді того ж дня на Мархвин підтягнулися чотири СКВ, зокрема, Комарнівський (кущовий Василь Мисаковець-“Криловий”), Татаринівський (Іван Грабовенський-“Морозенко”), Чуловицький (Володимир Зайшлий-“Гонта”). Смерком вони спільно із “Повстанчою групою ім. Перуна” вирушили в напрямку райцентру Комарно, який знаходився на відстані 11 км. Зведений відділ поділено на групи, чисельно близькі до роїв (відділень). Більшовики згодом перебільшено оцінювали чисельність повстанців на 200-300 осіб. Метою акції було, насамперед, звільнення в’язнів.

Під містом отримано відомості від розвідників, яку вдень провели підпільники “Горський”-“Багряний” та Роман Прухницький-“Сова”.

Повстанці наблизилися на віддаль 100 м до будинку райвідділів НКВД і НКГБ, неподалік яких містилася і тюрма (КПЗ – “камєра предварітєльного заключєнія”). Близько 2 год. вночі 20 серпня, після оклику варти в’язниці “Стой, кто ідьот?!", почався бій. Працівники каральних органів та винищувального батальйону зайняли оборону в будинку НКВД і НКГБ. Повстанці обстрілювали їх кулеметним, автоматним та рушничним вогнем. Бій тривав близько години.

Група під командуванням “Грома” прорвалася крізь щільний автоматний вогонь під стіни тюрми, знищуючи гранатами охорону КПЗ. Це зупинило вогонь ворога на одному із відтинків, що дало можливість групі на чолі із В. Зайшлим-“Гонтою знищити охорону КПЗ і з вигуками “Слава Бандері!” розбити сокирами і ломами тюремні двері та випустити в’язнів. Ще одна група обстріляла пункт ВНОС (“Войска наблюдєнія, оповєщєнія і связі”). В приміщення пошти кинуто гранату.

Після цього повстанці зібралися біля пошти і залишили райцентр під спів “Гей видно село…” та інших маршових пісень. Неподалік церкви роззброєно стійкового “робітничого батальйону”, з працівниками якого, переважно східняками, проведено коротку гутірку про мету боротьби ОУН і УПА.

Один із учасників акції згодом згадував: “У висліді наскоку на Комарно звільнено 35 арештованих людей з різних сіл району. Вбито теж кільканадцять большевиків, однак про це точно годі казати, бо большевики конспірували свої втрати. Наскок викликав серед большевиків великий страх і паніку. Зараз зрана по нападі вони розібрали на річці міст, щоб не будо доступу до міста з цього боку, а на місті через цілий день не було видно ані одного енкаведиста. Ще більше значення мав наскок у морально-політичному відношенні”.

Радянські документи повідомляли про втрати повстанців на 15 осіб, з яких нібито 6 вбитих, трупи яких “забрали зі собою”. Про власні втрати більшовики взагалі не згадували, тільки повідомляли про знищення охорони КПЗ. Насправді в акції загинув тільки один стрілець. Ще один був легко поранений в руку.

Більшовики намагалися применшувати і кількість звільнених в’язнів. В звітах, поданих відразу після нападу, їх чисельність подано на 7 осіб. Згодом нагору повідомлялося вже про 17 звільнених. А вже у 1947 р. у довідці Комарнівського райвідділу МГБ зазначалося, що з розбитого КПЗ звільнено 30 заарештованих.

Натомість у повстанському звіті, датованому жовтнем 1944 р., повідомлялося про визволення 25 мирних українських людей. Пізніше один із учасників наскоку (ймовірно, районний референт пропаганди Олекса Ольховий-“Горліс”-“Черемха”) писав у підпільному виданні “Літопис УПА” про близько 35 в’язнів, які вийшли на волю із розбитої тюрми.

Один із них, підпільник Іван Гриб -“Соловій”, хоч і скатований та знеможений, допомагав втомленому кулеметникові нести зброю і розповідав, що в тюрмі його били кулаками, ногами та нагайками.  “Соловій” приєднався до “Повстанчої групи ім. Перуна”, де воював до переходу у відділ УПА “Жубри” в жовтні 1944 р. Згодом був кущовим, загинув 3 квітня 1951 р.

Відтак пішли зачистки терену. Перша облава відбулася по гарячих слідах 21-22 серпня силами оперативних працівників обласного управління та районного відділу НКВД спільно з ротою 17-ї бригади внутрішніх військ. За радянськими, як звично, перебільшеними даними, в операції вбито 27 і затримано  26 осіб. Також військова частина ЧА нібито вбила 15 і полонила 9 осіб .

Після глибшої підготовки відбулася велика облава проти відділу “Пугача” і “Водяного” за участі чотирьох полків 4-го Українського фронту, 3 батальйонів прикордонних військ, а також працівників НКВД. Впродовж 3-6 вересня 1944 р., було прочесано лісові масиви та населені пункти району. За радянськими даними, нібито вбито 276 підпільників, затримано 19 осіб, але при цьому захоплено всього 3 кулемети, зокрема 1 станковий, 19 автоматів, 28 гвинтівок, ПТР і кілька складів зброї та продовольства. Після облави до військкомату з’явилося 1026 військовозобов’язаних, які ухилялися від призову.

Натомість у звіті ОУН повідомлялося про знайдених сімох вбитих облавниками. Затриманих допитували над ямою з трупами, погрожуючи розстрілом. В с. Колодруби вбито 5 старших косарів (зокрема, одного 70-літнього), в с. Блятівка (тепер с. Листв’яний Миколаївського р-ну)  -  7 старших господарів (зокрема, сліпого і німого) за те, що в хаті були тризуби. В одному селі розстріляно солтиса і двох жінок, в іншому солдати зґвалтували 17-літню дівчину.

Незважаючи на масштаби, ця радянська операція не завдала “Повстанчій групі ім. Перуна” серйозних втрат.

Все ж в одній з облав, у с. Сайків (тепер Миколаївський р-н), 17 вересня 1944 р. загинув командир “Пугач”. Він посмертно відзначений Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги та іменований спочатку старшим булавним, а відтак хорунжим УПА. “Повстанчу групу ім. Перуна” очолив чотовий “Чорній” (бл. 30 років, зі с. Горбачі Пустомитівського р-ну; ймовірно. теж користувався псевдонімом “Павлюк”). При цьому відділ підпорядковувався В. Росякові-“Водяному”.

Чергова велика акція “Повстанчої групи ім. Перуна” відбулася 4 жовтня 1944 р. Під загальним командуванням  В. Росяк-“Водяного” між селами Грабівно і Підзвіринець зроблено засідку на конвой в’язнів, затриманих у с. Повергів. В неї потрапили 54 більшовиків, серед яких було 34 місцевих поляків, які брали участь в облавах. Вони конвоювали 11 (за радянськими даними) або 8 (за повстанськими) затриманих українців.

“Повстанча група ім. Перуна” чисельністю 40 вояків окопалася на узліссі і, пропустивши передню стежу, відкрила вогонь по 8 возах, на яких їхали облавники і затримані. Почався бій. В тил більшовиків, які залягли до оборони, вдарив Татаринівський СКВ на чолі з І. Грабовенським-“Морозенком”, який надійшов на допомогу. Конвойовані українці втекли до лісу. Одну жінку з них облавники при втечі вбили, а семеро чоловіків вирвалися щасливо.  

В результаті п’ятигодинного бою, за радянськими оперативними даними загинуло 3 і поранено 7 працівників НКВД та бійців винищувального батальйону, а ще 30 пропали без вісти. 11 затриманих звільнено. У звіті ОУН повідомлялося про загибель 42-45 з 54 облавників при власних втратах 1 вбитим та двома легко пораненими в руку. Загинув, власне, командир “Повстанчої групи ім. Перуна” “Чорній”, який з одним роєм подався в бік Підзвіринця і Татаринова шукати тих конвоїрів, які втекли. На полі біля Підзвіринця він відірвався від групи і був обстріляний з-під копиці серією з автомата та рушничним вогнем. Після 7 годин мук помер.

Ця акція викликала чергову хвилю масових облав, для чого прибув начальник Дрогобицького обласного управління НКВД генерал-майор Олександр Сабуров. Вже наступного дня в в с. Татаринів затримано 50 чоловіків, в с. Повергів спалено 22 господарства, в передмісті Діброва м. Комарно в хаті згоріла старша жінка. За радянськими даними (очевидно, перебільшеними) в облавах 6 жовтня затримано 76 осіб, а впродовж 7-10 жовтня - ще 250 осіб та нібито вбито 62 підпільники. Затриманих, які були переважно з Татаринова і Підзвіринця, після допитів майже всіх звільнено. За повідомленням повстанських звітів, 9 жовтня в Татаринові вбито 3 селян, наступного дня в Новосілці - ще двох.

В результаті втрати командира і масових облав “Повстанча група ім. Перуна” фактично припинила існування у жовтні 1944 р. Частина її стрільців перейшла до створюваної на терені Комарнівщини сотні УПА “Жубри” (к-р “Яр”, згодом Микола Король-“Дир”-“Горлоріз”). Інша частина залишилася в охоронній боївці В. Росяка-“Водяного” (нараховувала до 30 осіб). В бою під Тершаковом 28 червня 1945 р. В. Росяк-“Водяний” загинув. Тоді ж полягли ще 14 стрільців його боївки і СКВ, ройовий боївки СБ та 8 вояків відділу УПА “Непоборні”, зокрема сотенний “Крутіж”.

 

http://ukrnationalism.com/

IP Address