«Ще всi спали в селi, як большевики окружили цiле село i ждали до рана... Почало свiтати, як кулеметнi серiї прорiзали ранню тишу. Большевики запалили село з усiх сторiн. Стовп вогню та мiлiони iскор полетiли вгору... Село палає, неначе великий смолоскип. Плач дiтей, жiнок, крик мужчин, клекiт кулеметiв та вибухи гранат — створюють пекло в селi. Повстанцi з боєм просуваються вперiд. Падуть вбитими вороги, але падуть вбитими i раненими нашi... Вже затихла густа стрiлянина.

Тiльки ще де-не-де пролунали поодинокi пострiли. Це — власноручно стрiлялися раненi повстанцi, щоб не попасти живими в руки ворога, не жалiючи молодого життя. Вмирали всi як правдивi герої — сини України...» Так автор-повстанець описав у 1947 р. трагедiю у селi Сайкiв, коли загинуло декiлька членiв повiтового проводу ОУН Городоччини, зокрема i його керiвник — Теодор Галапач- «Железов»

Теодор Іванович Галапач народився 8 грудня 1917 р. у с. Поршна пiд Львовом (тепер Пустомитiвський район Львiвської областi). Пiсля закiнчення народної (початкової) школи навчався в Українськiй академiчнiй гiмназiї у Львовi.    Пiд час навчання Т.Галапач став членом Юнацтва ОУН, а у 1936-1938 рр. був його провiдником у гiмназiї. Користувався з того часу псевдонiмом «Жертва». Завершив середню освiту, склавши iспит зрiлостi у травнi 1938 р.   Влiтку того ж року у с. Роздiл (тепер смт Миколаївського району Львiвської областi) Т.Галапач заарештований польською полiцiєю. Трибуналом Львiвського окружного суду 8 березня 1939 р. засуджений за приналежнiсть до ОУН до 5 рокiв ув’язнення, 10 рокiв позбавлення громадянських прав i 5 рокiв полiцiйного нагляду. Інший заарештований, Дмитро Фiтьо, звинувачений у переховуваннi обрiза, був звiльнений. Адвокатами пiдсудних були Степан Шухевич та Дмитро Сюсюкало. Покарання вiдбував у м. Плоцьк (тепер Мазовецьке воєводство, Польща).   Вийшовши iз в’язницi iз початком Другої свiтової вiйни, Т.Галапач повернувся до Львова i став студентом полiтехнiчного iнституту. Мешкав у гуртожитку на вул. Абрагамовичiв, 14. По лiнiї ОУН знову очолював Юнацтво ОУН в Академiчнiй гiмназiї (тодi — середня школа No 1), яке тодi нараховувало 17 осiб. Влiтку 1940 р. перейшов працювати в окружний провiд ОУН Львiвщини. Того ж року одружився iз Ганною Меленишин. Наступного року у них народився син Ігор.   Призваний до Червоної армiї восени 1940 р., служив в Уссурiйському краї на Далекому Сходi, вiдтак брав участь у фронтових дiях iз нiмцями. У лiсах пiд Брянськом потрапив у полон. Оскiльки знав нiмецьку мову, то став перекладачем.   Повернувся у Галичину 1942 року, продовжив навчання у полiтехнiцi. Одночасно працював у мережi ОУН мiста Львова.   Перейшов у пiдпiлля у травнi 1944 р., пiд псевдонiмами «Ганс» та «Ігор Железов» працював у повiтовому проводi ОУН Городоччини, яким керував Ярема Пеленський-«Серце»-«Степанiв». Цей повiт (криптонiми «Перемога 16», «Сад 213») складався iз Городоцького (пiвнiчного), Комарнiвського (пiвденного) i Щирецького (схiдного) районiв.   Наприкiнцi липня того ж року Т.Галапач перебрав керiвництво повiтом ОУН, а Я.Пеленський став його заступником —органiзацiйним референтом. В архiвах збереглося кiлька документiв того перiоду з Городоччини, пiдписаних повiтовим провiдником «Ігорем Железовим».   Пiдпiльна праця на цiй вiдповiдальнiй посадi тривала недовго. Теодор Галапач загинув 17 вересня 1944 р. на присiлку Сайкiв Вербiзької сiльради тодiшнього Щирецького району (тепер Миколаївський район Львiвської областi).   Карателi з Щирецького райвiддiлу НКВД спiльно з ротою 17-ї бригади внутрiшнiх вiйськ, отримавши агентурнi данi, вночi оточили село, а вранцi о 6-й год. почали облаву. Зав’язалася перестрiлка iз сiльською вартою, яка пiдняла тривогу. Село загорiлося з кiлькох країв. Усiх чоловiкiв, якi втiкали з села, енкаведисти обстрiлювали. Зорiєнтувавшись уситуацiї, вiйськовий референт повiтового проводу, командир повстанської групи iм. Перуна Іван Огородницький- «Пугач» повiв повстанцiв на прорив у бiк лiсу. Проте ворожi застави перекрили шлях, тому довелося вiдступати городами до села Мала Горожанна. На вiдкритому просторi однi гинули вiдразу, iншi були пораненi i дострiлилися самi або, як І.Огородницький, попросили це зробити бойових друзiв. За даними бiльшовикiв, нiбито вбито було 53 повстанцi, з яких 7 — нiмцi (цi данi, очевидно, завищенi). Затримано для перевiрки 26 осiб. Ворог здобув 4 автомати, 4 гвинтiвки, 6 пiстолетiв та амунiцiю. Крiм того, 8 автоматiв та 6 гвинтiвок були знищенi пожежею. Втрати НКВД, за їх звiтами, склали двоє поранених.   За оцiнкам повстанцiв, ворог втратив 19 вбитими, зокрема старшого лейтенанта. Власнi втрати — 16 осiб: шiсть мiсцевих та 10 пiдпiльникiв. Зокрема, загинули четверо членiв повiтового проводу ОУН Городоччини: провiдник Теодор Галапач-«Железов», вiйськовий референт Іван Огородницький-«Пугач», господарський референт «Карий», а також «Вiй». Крiм того — їхнi спiвробiтники та охоронцi Іван Бiлий-«Омелян», Іван Холевiнський-«Шрам», «Довбуш», «Певний», «Смерека» та «Сокiл». Вiд’їжджаючи до Щирця, облавники забрали всiх чоловiкiв, яких пiсля допитiв звiльнено (крiм одного). Згорiло 30 з 50 хат.   З мiсцевих мешканцiв загинули Андрiй Оприск, Василь Оприск, Володимир Оприск, Микола Оприск, Олекса Оприск та Пелагея Змiя. Їх загибель описав Лев Оприск: «Першим на Сайковi загинув Микола Оприск, що був тiєї ночi на стiйцi. Поранений, щоб не потрапити в руки ворогам, застрелився... Володимир Оприск i Василь Оприск вели вогонь по енкаведистах iз Кацюбового оборога. Оборiг пiдпалили. Василь згорiв, а Володимира закололи багнетами. 17-лiтня Пелагея Змiя була смертельно поранена розривною кулею в живiт. Бiля неї корчилась вiд болю її сестра Розалiя, теж поранена, а їх батьки умлiвали, дивлячись на муки своїх дiтей».   Кiлька повстанцiв вирвалися з облави, зокрема пiдрайонний провiдник «Холодний» та кулеметник Михайло Лiщинський-«Сук».   Тiла вбитих ворог залишив. Мiсцевих родичi i сусiди поховали в Сайковi. Інших полеглих поховано на цвинтарi у сусiдньому селi Мала Горожанна (тепер Миколаївський район Львiвської областi). Оскiльки iснувала загроза, що бiльшовики їх викопають, через два тижнi вночi їх перевезено до села Новосiлки Опарськi, де поховано на цвинтарi у братськiй могилi. Згодом там було поховано ще й iнших мiсцевих повстанцiв.  

За матеріалами опублікованими на сайті   http://ptaha.info/posts/our-herious/teodor-galapach-povitovyi-providnyk-oun-gorodochchyny/Опубліковано: 26.03.2014 09:50

Матеріал надав Олексій Мисаковець

IP Address